Тема. Лірика Т. Шевченка періоду арешту, заслання і після повернення з нього. Мотиви поезії “Доля” (1958)

ТЛ: ліричний герой, лірична медитація

Мета: допомогти школярам усвідомити філософський зміст, красу поетичних творів Шевченка; удосконалювати навички виразного читання, аналізу ліричних творів, висловлення власних почуттів і думок з приводу прочитаного; виховувати прагнення до чесного, праведного життя в добрі та взаємоповазі.

Обладнання: портрети письменника відповідного періоду, репродукції картин Т. Шевченка, ілюстрації до його творів відомих художників.

Теорія літератури: ліричний герой, психологізм, автобіографічні мотиви, жанр ліричної медитації.

Хід уроку

I. Мотивація навчальної діяльності школярів

Вступне слово вчителя.

У піднесеному й замріяному настрої повертається Шевченко з весілля свого товариша до Києва: добре б і йому, нарешті, знайти собі пару; викладати малювання в університеті (поета недавно призначили туди викладачем «в виде опыта на один год»), видати вдруге свого «Кобзаря», врешті-решт, поїхати до Італії. Та мрії його враз грубо обривають жандарми. Арешт, миттєве доправлення в Петербург, і ось він уже в похмурому казематі III жандармського відділу. Сіре, непривітне небо заглядає в заґратоване віконце. Безкінечно терзають душу допити… А душа в цей час видає … «Садок вишневий коло хати…»! Скільки ж світла й любові, поетичного таланту в тій душі! Два весняних місяці за ґратами, сім діб — і Шевченко вже на засланні, в глухих казахських степах із найтяжчим для нього покаранням — забороною писати й малювати. Але не думати, не складати вірші, не мріяти… І линуть неперевершені рядки: «Зоре моя вечірняя, Зійди над горою, Поговоримо тихенько В неволі з тобою!» Про вершинні зразки Шевченкової лірики ми й будемо говорити на сьогоднішньому уроці.

II. Оголошення теми й мети уроку

«Хвилинка мудрості».

IІІ . Актуалізація опорних знань учнів

Завдання учням.

1) Пригадайте й розкажіть про життя Шевченка в засланні, звільнення та повернення поета.

2) Визначте тематику творів цього періоду; розкажіть про малярську спадщину.

3) Виразно прочитайте (бажано напам’ять) вірші, які ви вивчили раніше (із циклу «В казематі»): «Мені однаково, чи буду…», «Ой три шляхи широкії…», «Садок вишневий коло хати…».

4) Продовжте думку: «Жінка у творчості Шевченка — це… (об’єкт поклоніння, співчуття, захоплення; це мати, сестра, кохана, дружина.)»

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Виразне читання поезії Шевченка «Доля».

2. Словникова робота, обмін враженнями щодо прочитаного.

3. Евристична бесіда.

— Наскільки, на вашу думку, образ ліричного героя з’єднаний з образом самого автора? (Практично повністю.)

— Як ви думаєте, чи нарікає ліричний герой на свою долю? Свої міркування обґрунтуйте. (Ні. Про це свідчать слова: «Та дарма!».)

— Які слова можна вважати афоризмом, крилатим висловом?

(Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.)

4. Виразне читання поезії Шевченка «Росли у купочці, зросли…».

5. Словникова робота, обмін враженнями про твір.

6. Евристична бесіда.

— Яку ідилічну картину змальовує поет? (Життя люблячої подружньої пари в мирі та злагоді.)

— З яких частин (за стилем) складається поезія? (Реалістично-побутової і піднесено-євангельської.)

7. Повідомлення учня про роль жінок в особистому житті поета.

8. Читання віршів інтимної лірики.

(Учні виразно читають «Коло гаю, в чистім полі…», «Не тополю високую…», «Дівичії ночі» та ін.)

9. Слово вчителя.

У творах інтимної лірики Шевченко часто вдається до прийому художнього, психологічного паралелізму, коли явища людського життя, почуття зіставляються з явищами природи.

Паралелізм — композиційний прийом, який підкреслює зв’язок кількох елементів художнього твору; аналогія.

Улюблений жанр письменника в цей період — лірична медитація.

Медитація — форма філософської лірики; вірш, у якому поет висловлює свої роздуми над проблемами життя і смерті, над баченим і пережитим.

(Учні роблять записи до літературознавчих словничків.)

10. Завдання учням.

З творів Т. Шевченка підберіть приклади використання псиy yхологічного паралелізму та ліричної медитації.

(Психологічний паралелізм: «Не тополю високую…», «І широкую долину…», «І небо невмите, і заспані хвилі…», «Із-за гаю сонце сходить…» та ін.

Медитація: «Доля», «Росли укупочці, зросли» та ін.)

V. Закріплення знань, умінь та навичок

Створення «асоціативного дерева».

Домалюйте дерево, вписавши, що, за Шевченком, є підтримкою особистості.

Особистість

Підтримка Сприяння суспільства Нормальні життєві обставини Особиста свобода Можливість займатися улюбленою справою Однодумці Щирі друзі Дружна родина Взаємне кохання

VI. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

Продовжте речення:

«Шевченко постав переді мною, як…»

«Мене здивувало (вразило)…»

«Думки Шевченка для мене є…»

VII. Домашнє завдання

Навчитися виразно читати й аналізувати твори поета; вивчити вірш «Доля» напам’ять; готуватися до здійснення проекту.

Додаток

Тарас Шевченко був людиною глибоко релігійною. Своєю творчістю він утверджував християнську мораль, закумульовану в десяти Божих заповідях. Про ту з них, що є неодмінною умовою щасливих взаємин закоханих, ідеться в поезії «Коло гаю, в чистім полі...».

Дівоча цнота, висока мораль, чистота стосунків хлопця й дівчини — ось неодмінна умова гармонії між закоханими. Щоб явити читачеві своє розуміння квінтесенції щастя, Тарас Григорович часто звертається до поняття раю. Саме це слово використовує він у поезії і риторичним запитанням констатує найвищий вияв земного щастя:

Якого ж ми раю

У Бога благаєм?

Стан закоханих Шевченко часто порівнює з різноманітними явищами природи.

До психологічного паралелізму вдається автор і в поезії «Не тополю високую...», передаючи страждання молодої дівчини, котра ніяк не знайде собі пари.

Справжнім шедевром інтимної лірики Шевченка є вірш «Дівичії ночі». Вражає здатність автора глибоко розкрити психологію молодої дівчини, високохудожньо передати найтонші переживання ліричної героїні. Емоційність сприйняття посилюється тим, що ця сповідь серця ведеться від першої особи.

Серце митця було напрочуд чутливим до краси. А жінку Кобзар вважав «самым блестящим перлом в венце созданий». Тому й не дивно, що поет захоплювався жінками, вони хвилювали його уяву, викликали любов, прагнення створити свій куточок раю серед житейського пекла.

Першою любов’ю Тараса була Оксана Коваленко. Їй присвячена поема «Мар’яна-черниця». А спогади про красуню Оксану поет вилив у вірші «Ми вкупочці колись росли».

«Ганні вродливій» (так називав Тарас дружину полковника Платона Закревського, власника села Березова Рудка, що на Полтавщині) поет присвятив поему «Слепая», а також поезії «Г. З.» та «Якби зустрілися ми знову...».

Чи соціальна нерівність, чи відсутність справжнього почуття з боку Шевченка стали на шляху до поєднання його долі з долею Варвари Рєпніної, дочки російського державного діяча, генерала кавалерії?.. Ця таємниця назавжди схована в їхніх серцях. Але вже той факт, що Шевченко подарував їй свій автопортрет, присвятив поему російською мовою «Тризна», є свідченням глибокої симпатії до цієї неординарної жінки.

У фіналі «Присвяти» йдеться про її вплив на поета:

Для вас я радостно сложил

Свои житейские оковы,

Священнодействовал я снова

И слезы в звуки перелил.

Ваш добрый ангел осенил

Меня бессмертными крылами

И тихоструйными речами

Мечты о рае пробудил.

Варвара Рєпніна була гідна любові Тараса. Її інтелект, духовне багатство, поетичне світосприймання сповнили хвилюванням серце поета, але не спричинили бурі. У листі до Шарля Ейнара княгиня пише: «...щораз більше виявлявся мій потяг до нього: він відповідав мені деколи теплим почуттям, але пристрасним — ніколи».

Любов сліпа. І генії теж підвладні цій хворобі. Останнім почуттям, що спалахнуло в серці Шевченка, була любов до Ликери Полусмакової, колишньої наймички, кріпачки. Сучасники поета скептично ставилися до цього об’єкта його кохання. Ликера для Шевченка була останньою соломинкою, яка мала порятувати його від самотності, останньою надією на створення свого маленького раю. Він запропонував їй одружитися й виїхати на Україну. Вірив, що саме з нею вдасться «лихо донести і поховать лихо дебеле в хатині тихій і веселій». Адже неодмінною умовою «благодаті» він вважав сімейну ідилію у власній хатині.

He судилося стати Ликері Шевченковою долею. Згодом вона виходить заміж за перукаря Яковлева. А серце поета переповнюють біль, розпач, безнадія від усвідомлення страшної, всепоглинаючої самотності:

Ні! Треба одружитись,

Хоча б на чортовій сестрі!

Бо доведеться одуріть

В самотині.

(«Якби з ким сісти хліба з’їсти...»)

Прагнення простого людського щастя виявилося в Тараса Григоровича таким жагучим, що навіть в останній строфі останньої поезії, вміщеній у «Кобзарі» («Чи не покинуть нам, небого...»), за кілька днів до того, як відійти у вічність, він пише:

...над Стіксом, у раю,

Неначе над Дніпром широким,

В гаю — предвічному гаю,

Поставлю хаточку, садочок

Кругом хатини насаджу...

Скільки в цих рядках туги від усвідомлення того, що доля так жорстоко обділила його сімейним щастям!

Звичайно, мало мажору в інтимній ліриці поета, бо крізь призму власної долі, крізь біль зраненого серця пропустив він свою поезію. Самотність, нерозділеність кохання — ось ті струни, на яких звучить Шевченкова пісня печалі.

Жінки в житті і творчості Тараса Шевченка займають особливе місце. Мати Катерина, сестри — Катерина і Ярина, подруга дитинства Оксана Коваленко, Ганна Закревська, Ликера Полусмакова. І окремо — княжна Варвара Рєпніна — правнучка гетьмана Кирила Розумовського, небога декабриста Сергія Волконського, високоосвічена, інтелігентна, духовно багата жінка, названа сестра поета.

Уперше 35-літня Варвара Рєпніна побачила Тараса Шевченка у своєму родовому маєтку в Яготині навесні 1843 року. Він справив на неї сильне враження.

«Як багато він має такту, доброти й пошани до всього святого. З усіма він увічливий, із старшими шанобливий і тому його всі люблять. Носив модний тоді сірий довгий сурдут “у талію” з оксамитовим коміром і модний, високо, аж під підборіддя, зав’язаний шаль — крават. Був середнього зросту, але міцної тілесної будови. Русявий. На перший погляд, його обличчя видавалося звичайним. Однак кожного, хто хоч раз бачив Шевченка, чарували його невеликі, але виразні очі, що світилися надзвичайним розумом і дивною добротою. Очима тими він підкорив собі вже не одне серце. У товаристві тримався вільно і з тактом».

Таким постав він перед родиною Рєпніних і яготинським товариством, де всі вже знали про його дитинство і молодість.

Княжна побачила в Шевченкові барда української незалежності і писала своєму колишньому вчителеві швейцарцю Ейнерові: «Розповідали, що він багато перетерпів, що він страшним досвідом купив право громити сильних. Говорили про це між собою, бо ніхто не насмілювався торкнутися повісті його життя в розмовах з ним самим: усі його любили і всі бажали йому щастя й успіху».

Княжна Варвара Рєпніна була душею старого гетьманського дому. Добра, дотепна, мила й ласкава до людей, вона допомагала вбогим і нещасливим, роздавала все, що мала, брала найактивнішу участь у житті тих, хто звертався до неї за порадою. Глибоко ненавиділа кріпацтво. Свої переконання, щирість вдачі і простоту вона успадкувала від батька, а від матері — палкість почувань і пристрасний темперамент. Щедро розсіваючи навколо проміння своєї чистої душі, діяльною любов’ю до ближніх вона надолужувала брак особистого щастя: деспотична мати не дозволила їй побратися з молодшим братом російського поета Баратинського, ад’ютантом батька, в якого дівчина закохалась. Ця рана серця зробила її ще сентиментальнішою. Зламане особисте життя стало безрадісним. Вихована в ідеалах і настроях першої чверті XIX ст., вона піддавалася впливам містичної літератури, що в Росії та й на Україні ще в 40-х pp. знайшли собі добрий ґрунт.

З’явившись у Яготині, Шевченко порушив сонну одноманітність життя родини Рєпніних. Вериги, що їх штучно наклала на себе княжна, впали, душа попливла по майже забутому морі вражень, фантазій, душевних поривів, і настав момент, коли вона сказала собі, що Шевченко — обранець її серця, а потім признавалась, що коли б відчула з його боку любов, то, може, відповіла б йому й пристрастю.

Психологічні портрети Шевченка, як людини і поета, княжна змалювала у своїх спогадах мистецьки яскраво і об’єктивно правдиво.

«Шевченко їв і пив, як усі смертні, і кожен, увійшовши до кімнати, де він перебував з молодими людьми, ніяк не міг би поставити його вище за інших. Годинами він міг віддаватися найпустішій банальній розмові і навіть, як здавалося, захоплюватися нею. Він був добрий до слабкості, легкодухий до жорстокості, нерішучий і водночас похапний аж до необдуманих вчинків. Його не можна було не любити, а для всіх, хто щиро любив його, був джерелом турбот, безупинних переходів від захоплення до обурення, від співчуття до охолодження».

Шевченко — поет у повному розумінні цього слова: своїми віршами він полонив усіх, викликав у слухачів сльози ніжностій співчуття, прихиляв до себе старих і молодих, холодних і палких. Читаючи свої чудові твори, ставав чарівником: музичний голос переливав у серця слухачів глибокі почуття, що владно панували тоді над ним самим. Був обдарований більше ніж талантом — генієм, і чутлива та добра душа його налаштовувала ліру на високе й святе.