Життя і творчість Пантелеймона Куліша – відомого письменника, першого українського професійного літературного критика, перекладача

“Чорна рада” П. Куліша – перший українськомовний історичний роман-хроніка. Походження його назви. Історична основа твору й авторська уява в ньому

ТЛ: роман, роман-хроніка, історичний роман

Мета: ознайомити школярів з особистістю П. Куліша — письменника, першого українського літературного критика, перекладача, автора підручника для школи; проаналізувати ідейний зміст поезії «До рідного народу»; розвивати пам’ять, логічне мислення, вміння виразно читати і сприймати поетичні твори, робити ґрунтовні висновки, формувати кругозір, світогляд школярів; виховувати почуття поваги до творчої діяльності П. Куліша, шанобливого ставлення до рідної мови — цінності нашого народу.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет П. Куліша, бібліотечка-виставка його творів, фотоілюстрації до життя і творчості митця, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент.

Емоційна готовність школярів до уроку

ІІ. Актуалізація опорних знань

Міні-конкурс «Найкмітливіший учень класу»

Завдання: упродовж 5 хв. визначити зашифроване слово за допомогою перших літер відповідей.

1. Напрям у європейській літературі та мистецтві, який упершее заявив про себе в італійській культурі ХVI ст., а найбільшого розквіту досяг у Франції у ХVІІ ст. Для нього характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, гідною наслідування. (Класицизм)

2. Різновид метафори: зображення неживих предметів або абстрактних явищ із наданням їм властивостей живих істот. (Уособлення)

3. Все, що написане або надруковане буквами (літерами). (Література)

4. Чергування підвищень і знижень голосу, тон мовлення, який дозволяє виражати почуття, ставлення до вимовленого. (Інтонація)

5. Драма, написана викладачами й розігрувана учнями в навчальних закладах у часи пізнього середньовіччя. (Шкільна)

Зашифроване слово «Куліш».

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності

ІV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

Могутній майстер української мови

й творець українського правопису,

благородний поет, перекладач…

має право на нашу велику повагу і вдячність.

М. Коцюбинський

І возвеличимо на диво

І розум наш, і наш язик.

Т. Шевченко

1. Вступне слово вчителя

Життєвий і творчий шлях Пантелеймона Олександровича Куліша, чи, як він сам себе називав на старосвітський лад, Панька Олельковича, припадає на 50–90-ті роки ХІХ століття. Це був складний період становлення нової української літератури й культури взагалі, утвердження національної свідомості українського народу всупереч жорстоким намаганням російського самодержавства й російського шовінізму задушити українську мову, культуру, перетворити українців на «малоросів».

Могутній голос Т. Шевченка був першим ударом дзвону, котрий пробудив національну самосвідомість народу, нагадав українцям, що вони — українці. Але час потребував могутніх талантів, усебічно обдарованих людей, здатних звести величну споруду

нової культури, нового духовного світу народу — осмислити його тисячолітнє минуле, його історію, піднести літературу до рівня найвищих світових досягнень, створити театр, утвердити самобутні філософські погляди на природу, людину, суспільство, розвинути школу, просвіту… І все це — протистоячи русифікаторським натискам російського імперіалізму, долаючи всілякі перешкоди та заборони.

І Україна народила таких титанів, котрі були здатні «держати небо на плечах» (Ліна Костенко). До них належить і ім’я П. Куліша — всебічно обдарованого письменника, громадського діяча, фольклориста, критика та літературознавця, видавця, історика, педагога, перекладача, людини кипучої енергії та надлюдської працездатності. А передусім то був великий патріот України, котрий доводив свою любов до рідної землі не голими словами, а повсякденною невтомною працею впродовж усього свого життя. Тож, прямо зараз ми вирушаємо в цікаву подорож-минувщину, пов’язану з життєвою долею і творчістю П. Куліша. А допоможуть нам її здійснити наші екскурсоводи, які намагатимуться нас зацікавити підготовленим матеріалом із застосуванням фотоілюстрацій.

2. Пантелеймон Олександрович Куліш (08.08.1819–14.02.1897). Життя і творчість (матеріал для вчителя й учнів)

Екскурсовод № 1

-Де ж народився П. Куліш?

-Хто були його батьки?

-У якій родині він виховувався?

Хутір під містечком Воронежем — мальовничий куточок Глухівщини (тепер Сумщина). Тут здавна проживав козацько-старшинський рід Кулішів. Після приєднання України до Росії він одержав дворянське звання, яке було пізніше втрачене з не з’ясованих досі причин. Як і всі господарі середньої заможності, за тогочасними звичаями Куліші працювали коло землі нарівні зі своїми наймитами, годувалися за одним столом. Побут Кулішів мало чим відрізнявся від селянського, члени родини говорили українською мовою.

На цьому хуторі 8 серпня 1819 року народився хлопчик Пантелеймон; тут минало його дитинство. З перших років життя він постійно чув пісні, які звучали в хаті, у дворі, в полі. Дуже співучою була його мати Катерина. В автобіографії Панько Олелькович (як він сам себе називав) згадував: «Пісня була для неї не забавою — вона думала піснями. Сидя за роботою, ніколи не вмовкала, тільки було, зітхне, задумається і знов співає». Співалапісні меншому братикові й сестра Леся, а вечорами й у свята розповідала про казки, легенди, байки. Коли хлопчик підріс, навчила його грамоті. Та незабаром на самотній хутір прийшло велике горе. Спочатку померла мати, а невдовзі — й сестра. Батько вдруге не одружувався.

Екскурсовод № 2. Роки навчання. Перші спроби майбутнього письменника

На сусідньому хуторі жила небагата поміщиця Мужиловська, що мала славу аристократки й ідеалістки. Вона вподобала допитливого хлопчика, давала йому читати книжки, прищеплювала високі ідеали добра й справедливості. Коли Панько закінчив повітове училище, батько мав намір віддати його писарчуком у повітовий суд. Проте Мужиловська наполягала, щоб здібного підлітка віддати до Новгород-Сіверської гімназії.

Тут йому відкрився новий світ, зовсім відмінний від хутірського: інший побут, порядки, стосунки між людьми. Панько добре вчився, багато читав твори П. Гулака-Артемовського,

Г. Квітки-Основ’яненка, збірку «Украинские народные песни», укладену М.Максимовичем. Серед російських авторів найбільше захоплення викликав О. Пушкін, який став найулюбленішим поетом на все життя. Тоді ж юнак написав і перший свій твір — оповідання «Циган», яке надруковане було тільки 1841 року в альманасі «Ластівка» Є. Гребінки. Директор гімназії І. Тимковський, людина освічена й гуманна, побачив у свого учня літературні здібності і заохочував його до письменницької праці.

Гімназії Куліш не закінчив. Підготувавшись самостійно, зробив спробу вступити до Київського університету, але не був прийнятий, бо не мав дворянського звання. Деякий час працював учителем у заможних родинах, а потім став вільним слухачем університету. Тут він зблизився з ректором М. Максимовичем, який зацікавився талановитим юнаком. При сприянні ректора в журналі «Киявлянин» було надруковано перші твори Куліша російською

мовою — два нариси на побутову тему під загальною назвою «Малороссийские рассказы» та повість «Огненный змей».

Екскурсовод № 3. Педагогічна діяльність П. Куліша в Києві

Не закінчивши й університету, Пантелеймон Олександрович був учителем російської словесності в гімназіях різних міст — Луцька, Рівного, Києва. У канікулярний час багато мандрував Україною, збирав фольклорні твори, описував звичаї та обряди. Молодого письменника захопив панівний тоді в літературі романтизм, якому притаманні інтереси до історії свого народу, його усної творчості, укладу життя.

У 1843 році він познайомився з М. Костомаровим, а в наступному — з В. Білозерським і Т. Шевченком. Разом з ними брав участь у заснуванні Кирило-Мефодіївського товариства. У роботі братства він брав участь епізодично — коли приїздив до Києва, але активно листувався з його членами. Живучи в столиці, Куліш багато часу приділяв науковій роботі, захоплювався історичним минулим України та інших держав, наполегливо вивчав іноземні мови. В один зі своїх приїздів на батьківщину він одружився з сестрою Білозерського Олександрою, яка пізніше стала письменницею і прибрала собі псевдонім — Ганна Барвінок. Старшим боярином на весіллі молодят був Т. Шевченко, веселий, дотепний, співучий друг Панька Олельковича.

Екскурсовод № 4. Арешт. Заслання

Навесні 1847 року Академія наук послала Куліша за кордон для підготовки до роботи на кафедрі слов’янських літератур. Разом із молодою дружиною та її братом Василем він вирушив у наукове відрядження. Але у Варшаві його та Бєлозерського було заарештовано у зв’язку з розгромом Кирило-Мефодіївсього товариства.

Участь Куліша в цій організації царські сатрапи з ІІІ відділу довести не змогли, але зробили висновок, що він не тільки був у дружніх стосунках з братчикми, а й «сам плекав надзвичайні думки про вигадану важність України, вмістивши навіть у надрукованих ним творах багато двозначних місць, які могли вселити в малоросіян гадки про право їх на окреме існування від імперії»,— так було написано в звинувачувальному акті.

Затверджуючи вирок ІІІ відділу (чотиримісячне ув’язнення та чотирічне заслання), Микола І додав: «Заборонити писати і на службу в Вологду». Проте у зв’язку з клопотанням молодої дружини та її сановних друзів термін ув’язнення було скорочено, а Вологда замінена Тулою. На засланні Пантелеймон Олександрович пробув три роки й три місяці. Працював дрібним чиновником у канцелярії губернатора, а згодом — у газеті «Тульские губернские новости». Багато уваги приділяв самоосвіті: вивчав філософські трактати Руссо та Спінози, читав твори світової класики (Скотта, Діккенса, Байрона, Мольєра, античних авторів), опановував європейські мови.

Екскурсовод № 5. Після заслання

Повернувшись із заслання, Куліш спробував надрукувати роман «Петр Іванович…», але цензор у рецензії зробив висновок, що автор «прямо излагает мысли, приближающиеся к коммунизму и социализму…». Роман у світ не вийшов. Переїхавши до Петербурга, Пантелеймон Олександрович працював у Міністерстві державного майна. Оскільки заборона друкуватися знятою не була, повісті російською мовою він вміщував переважно в некрасовському «Современнике» під псевдонімом «Миколай М.». Видав також двотомник «Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя» — перший ґрунтовний життєпис великого письменника.

Захопившись руссоїстською ідеєю близького до природи життя і вченням Спінози, Куліш вирішив залишити гомінке місто. Він мав два хутори — батьківський і жінчин (Мотронівку), купив і третій — Баєвщину (на Лубенщині) і почав господарювати на землі.

До Петербурга наїздив зрідка. Лише 1856 року після тривалого клопотання було знято заборону друкувати твори П. Куліша. Тепер він частіше відвідує столицю, довше в ній проживає. Для задуманих видань разом з Білозерським відкриває власну друкарню. Українські видання друкувалися «кулішівкою».

Екскурсовод № 6. За кордоном. Друкарська діяльність, її занепад.

1858 року Пантелеймон Олександрович з дружиною поїхав за кордон, побував у Німеччині, Бельгії, Швейцарії, Італії, де вивчав культуру і побут різних народів. Перебуваючи за кордоном, митець тужив за рідним краєм. Це, очевидно, стало однією з причин того, що він знову почав писати вірші, які 1862 року вийшли збіркою «Досвітки».

Друкарня працювала зі значним навантаженням, але приносила самі збитки. Крім того, при виданні кожної книжки її власники натрапляли на жорстокий опір цензури. Уряд вважав Куліша та Бєлозерського неблагонадійними, а українську літературу — сепаратистською.

В журналі «Основа» П. Куліш вів відділ критики. Усі матеріали (статті, рецензії, розвідки, повідомлення тощо) різних авторів редагував і готував до друку сам. Публікував і власні наукові праці, зокрема дослідження творчості К. Зіновіїва, І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Т. Шевченка й інших письменників.

Реформу 1861 року він сприйняв з радістю, бо сподівався, що новий цар, Олександр ІІ, послабить урядові утиски. Але стало ще гірше: в 1863 році царат завдав нового удару

по українській культурі — видав валуєвський циркуляр. Друкарня Куліша та Бєлозерського була закрита, багато підготовленого матеріалу не побачило світ.

Екскурсовод № 7. У Варшаві і знову в Петербурзі

Пригнічений цими подіями, П. Куліш із сім’єю виїхав до Варшави, де одержав посаду директора відомства духовних справ та члена комісії для перекладу польських законів, які діяли в Речі Посполитій до загарбання Росією, східної її частини (з Варшавою). Остання посада мала русифікаторський характер, що викликало велике невдоволення Кулішем в колах польської та української інтелігенції.

У Варшаві невтомний трудівник вивчав історичні архіви, писав наукові праці та художні твори. Часто наїжджав у Галичину, зокрема у Львів, близько зійшовся з тамтешніми прогресивними діячами, особливо з І. Франком, брав участь у культурному житті краю. На заснування передового журналу «Правда» П. Куліш дав значні кошти, друкував у ньому власні дослідження та художні

твори, брав участь у роботі редакції. І. Франко називав його «духовним керманичем «Правди», «головним двигачем українофільського руху в Галичині в 60-х і майже до половини 70-х років».

Повернувшись до Петербурга, П. Куліш ще деякий час обіймав державні посади, але головними були наукова й літературна діяльність. На основі матеріалів, зібраних в архівах, написав і видав тритомну «Историю воссоединения Руси», у якій виклав багато достовірних фактів минулого, зокрема часів козаччини, тлумачив їх з реакційних позицій. Польське панство та російський царат він зобразив носіями культури, українців — п’яницями і розбишаками, визвольні рухи трактував як варварство, руйнування національної державності. Це викликало велике обурення в передових колах українців.

Екскурсовод № 8. Останні роки життя

Останні десять років П. Куліш проживав то на своїх хуторах, то за кордоном. У цей час він переклав особливо багато творів Ґете, Гейне, Байрона та інших класиків світової літератури. Ці переклади разом із зробленими раніше ввійшли до збірки «Позичена кобза». За мелодійність вірша, різноманітність римо-ритмічних форм, багатство мови І. Франко назвав цю збірку гідною кращих перекладів, зроблених у європейських країнах. Живучи переважно в Мотронівці, Куліш уклав збірку власних публіцистичних статей та художніх творів під назвою «Хуторская философия и удаленная от света поэзия». У ній він доводив, щоукраїнський народ не має права на самобутній культурний розвиток, пропагував патріархальний хутірський побут, протиставляючи його міській цивілізації. Книжка була заборонена й вилучена з продажу.

Коли в Мотронівці скоїлася пожежа, згоріло багато рукописів П. Куліша, зокрема переклади з Біблії. Частину поезій йому пощастило відновити по пам’яті, з них він уклав збірку «Хуторські недогарки», яка вийшла в Харкові вже після смерті автора.

Помер Пантелеймон Олександрович 14 лютого 1897 року на хуторі Мотронівка, там і похований. Майже все життя П. Куліш терпів переслідування й утиски від царського уряду. Суперечливим було ставлення до письменника його сучасників. Вони то захоплювалися його багатогранною діяльністю такого цінного культурного розвитку рідного краю, то засуджували за непослідовність політичних переконань. Тяжкі переживання, викликані, на його думку, несправедливим ставленням, поет «виразив у таких рядках поезії «На чужій чужині». Не забудеш мене, поки віку твого, моя нене Вкраїно, Поки мова твоя голосна у піснях, як срібло чисте, дзвонить…

Екскурсовод № 9, 10, 11. Творча спадщина митця

1) Епічні твори.

Багата тематикою і різноманітна жанрами епічна творчість П. Куліша, писана українською і російською мовами. У ній відображено історичне минуле й сучасне авторові життя України, звитяжну боротьбу з турками, татарами та польською шляхтою, селянський і панський побут; виведено галерею народно-національних типів. Писав Пантелеймон Олександрович історичні романи й повісті, родинно- і соціально-побутові оповідання, художні нариси. Майже всі ці твори належать до романтичного напряму в українській літературі.

Серед творів російською мовою найбільшою популярністю користувалися історичні романи «Михайло Чарнышенко…» та «Алексей Однорог». У трьох автобіографічних повістях: об’єднаних однією назвою — «Воспоминания детства Николая М.» розповідається про життя на батьківському хуторі, перші враження малого хлопчика, близьких йому людей, зокрема Мужиловську, навчання в гімназії, учителів та однокласників. Сатиричні оповідання і нариси («Пан Мурло», «Семейные беседы», «Майор», «Украинские незабудки» та інші) спрямовані на викриття дикого поміщицького побуту. Епічна спадщина П. Куліша українською мовою складається з історичного роману «Чорна рада» й оповідань різних піджанрів: бурлескно-жартівливих («Циган», «Сіра кобила», «Очаківська біда»), сентиментальних («Дівоче серце»), романтичних («Орися»), родинно-побутових («Гордовита пара», «Товкач» та інших).

2) Поезія.

Себе П. Куліш вважав спадкоємцем Т. Шевченка, продовжувачем його справи як творця української лірики. Після смерті Кобзаря він наважився видати свої вірші окремими збірками.

- «Досвідки» (1863) — містить поезії громадянської, пейзажної, особистої лірики, а також думи, поеми, переклади баллад А. Міцкевича.

- «Хуторна поезія» — друга збірка вийшла через двадцять років після першої, що складається з одного оповідання, численних ліричних віршів та листа-звернення до української інтелігенції. У цих творах виразно виявилося посилення у світогляді Куліша реакційних тенденцій.

- «Дзвін» (1893) — своїм змістом і напрямом споріднена з попередньою, тобто він закликав до «вселенської правди», радив «духом незлобним, умом благородним культурі спасенній» служити. Кілька віршів присвячені ролі поета й поезії в житті суспільства.

У різні роки вийшли ще дві збірки поезій П. Куліша — «Хуторні недогарки» — оригінальні твори й «Позичена кобза» — переклади з різних поетів світової літератури, а також з Біблії. Опановуючи досягнення світової літератури в галузі віршової техніки, П. Куліш збагатив українське письменство новими риморитмічними формами. Він увів деякі нові для нашої літератури види строф, зокрема восьмивірш (октаву) та десятивірш (дециму), утвердив дактилічні, амфібрахічні, анапестичні розміри, які до того наші поети майже не використовували. І.Франко високо оцінив ці нововведення П. Куліша.

3) Драматичні твори.

Більшість п’єс П. Куліша написані на історичну тематику. Перша з них має прозову форму («Колії. Українська драма з останнього польського панування на Вкраїні»), інші — віршову («Хуторянка, або Співана хвала молодої перед весільними гістьми») тощо. У жанрі вертепної драми написана різдвяна містерія «Іродова морока». Є низка прозових і віршованих одноактівок на історичну та побутову теми.

Найвизначнішим твором є трилогія: «Байда, князь Вишневецький», «Петро Сагайдачний», «Цар Наливай». У цих п’єсахзображено різні періоди української історії, виведені діячі минулого, про що свідчать уже самі назви. Драматичні твори П. Куліша мало сценічні, а тому не були поставлені в театрах. Це, власне, «п’єси для читання», а не для

театралізованої дії.

Екскурсовод № 12. Т. Шевченко і П. Куліш

Познайомилися вони 1843 року під час першого приїзду Шевченка в Україну. І відразу ж між ними встановилися дружні стосунки, які тривали до самої смерті великого Кобзаря. Незважаючи на те, що це були зовсім різні люди — за своїми соціальними поглядами та ідеалами, особливостями таланту, складом характеру, темпераментом — дружба між ними встановилася міцна й щира. Сам Куліш визнавав, що вони належали до різних прошарків українського народу. Пізніше в спогадах про Шевченка він писав: «Можна сказати, що це зійшовся низовий курінник, січовик із городовим козаком-кармазинником.

У 40-і роки обох письменників зближували спільна участь у Кирило-Мефодіївському братстві, прагнення до активної боротьби проти кріпацтва, бажання працювати для піднесення освітнього рівня українського народу, намагання пробудити його політичну й національну самосвідомість. Однак шляхи досягнення цих цілей вони намічали різні.

(Екскурсовод пропонує оглянути порівняльну таблицю поглядів митців)

До творчості Т. Шевченка П. Куліш виявляв велику увагу, високо цінував її значення для розвитку українського словесного мистецтва, намагався якомога повніше довести його твори до читача. Він публікував їх у всіх своїх виданнях — в журналі «Основа», альманасі «Хата», збірках «Записки о Южной Руси», у своїй друкарні видав «Кобзар» у 1860 році.

Готуючи рукописи Тараса Григоровича до друку, П. Куліш часто висловлював різні зауваження, давав поради. Т. Шевченко прислухався до них, часом робив деякі виправлення, але ніколине поступався своїми переконаннями, не пом’якшував революційної загостреності своїх творів.

Спільним для обох було і те, що вони палко любили рідний край, уболівали за його долю, всі сили й талант — кожний посвоєму — присвятили праці, спрямованій на духовний розвиток українського народу.

1. Вступне слово вчителя

VII. Підсумок уроку

VІІІ. Визначення рівнів успішності школярів на уроці

ІХ. Домашнє завдання

Опрацювати зміст VІІ–ХІІ рр. роману, підготувати матеріал для характеристики образів Я. Сомка, І. Брюховецького, І. Шрама; скласти план порівняльної характеристики Я. Сомка та І. Брюховецького.