Українська література 7 клас

Тема: Михайло Стельмах. Коротко про митця. Автобіографічна повість «Гуси-лебеді летять…»

Мета: ознайомити учнів і життям та творчістю Михайла Стельмаха; дати поняття «автобіографічний твір», «символ»; ознайомити з історією написання автобіографічної повісті Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять…»; розпочати роботу над змістом повісті; розкрити символізм образу лебедів; розвивати естетичні смаки учнів, увагу, спостережливість, уміння творчо мислити, грамотно висловлювати свої думки, враження; розвивати навички виразного читання, переказування тексту, виділення головних епізодів твору; виховувати почуття пошани до творчості Михайла Стельмаха, любові до рідної культури.

Епіграф: Хвала тому, хто людям у приполі
Несе слова, подібні хлібу й солі,
І співи, гідні слави сіяча!
Максим Рильський

ХІД УРОКУ

1. Організаційний етап

2. Повідомлення теми та мети уроку

Талановита людина талановита у всьому. Це ті слова, які можуть повністю схарактеризувати Михайла Стельмаха, з життям та творчістю якого ви познайомитесь сьогодні на уроці.

Поет, драматург, письменник, журналіст, упорядник, сценарист – Стельмах постійно експериментував і розвивався у цьому. Як результат – десятки збірок, п’єси, сценарії, романи, дитяча література і, головне, незгасаюча пам’ять вже багатьох поколінь…Одним із найвідоміших творів письменника є автобіографічна повість «Гуси-лебеді летять…», сьогодні ви дізнаєтесь історію написання цього твору, його жанрову приналежність та опрацюєте зміст першого розділу.

3. Опрацювання навчального матеріалу

Народився Михайло Панасович Стельмах 24 травня 1912 року в селі Дяківцях Літинського повіту на Вінниччині. Батько і мати його селяни, весь рід споконвіку хліборобський. Тут, в рідному селі, серед квітучої мальовничої природи Поділля, минали дитячі на юнацькі роки письменника. Тут відкрилася йому поетична краса рідної землі, таємниці людського життя. Тут він почав ходити до школи, жадібно вбирати премудрості наук.

Малий Михайлик тягнувся до знань, до книги. «Якось я швидко, самотужки навчився читати і вже, на мої дев'ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі. Читав я “Кобзаря” і “Ниву”, казки і якісь без початку і кінця романи» – згадував письменник.

У 1921 році Михайлик пішов до школи. Його відразу прийняли до другого класу. В той час жити і вчитися було дуже важко. Йшла громадянська війна. Жорстокі бої точилися й на Поділлі. У Стельмахів на всю родину були одні чоботи, тому батько не раз у люті морози чи негоду носив Михайлика у школу на руках, загорнувши у свою кирею.

Після закінчення початкової сільської школи Михайло Стельмах вступає у школу колгоспної молоді, яку закінчив у 1928 році. В цьому ж році очолює у Дяківському колгоспі молодіжну наймитську бригаду. Оре, сіє, косить і починає віршувати. Від світанку до вечора юний поет працює в полі, а потім допізна засиджується над книжками. Все більшим стає бажання стати вчителем. І ось він вирушає у незнаний світ. У торбинці – дві хлібини, шматочок старого сала, кілька цибулин та у вузлику сімдесят п'ять копійок.

Спершу Михайло Стельмах навчається у Вінницькому педагогічному технікумі. Згодом, у 1933 році бідняцький син перший у Дяківцях закінчив Вінницький педагогічний інститут. Перші дві зими Стельмах вчителює у школах рідного Поділля, а потім переїздить ближче до Києва – в село Літки над Десною. Тут він викладає українську мову і літературу, організовує фольклорний гурток. Збір та вивчення скарбів фольклору стало для молодого вчителя професійним покликанням.

Десь у другій половині тридцятих років відомий письменник Яків Качура одного разу привів до Максима Рильського молоденького вчителя, «що дуже мало говорив і весь час червонів». Максим Тадейович про це згадує так: «Він сором’язливо показав мені свої вірші, од яких так і повіяло свіжим і своєрідним талантом, а також великий зошит власноручних записів пісень – тексти з нотами. Я довідався, що вчитель той бере найдіяльнішу участь в громадському житті села і разом з тим устигає дуже багато читати. Зимою, в мороз, у метелицю, пішки за кілька десятків кілометрів ходив він із села до Києва в бібліотеку…».

Це й був Михайло Стельмах, який завдяки невтомній праці над собою, завдяки невситимій жадобі до знань згодом стає видатним письменником, одним з найвизначніших сучасних майстрів художнього слова.

З 1936 року у газетах та журналах починають друкуватися його вірші, де поет оспівує рідну землю, людину праці, передає схвильовані особисті переживання, почуття. Максим Рильський стає його творчим наставником, здійснюючи великий вплив на становлення Стельмаха як поета.

У 1939 році Михайла Стельмаха призвали на дійсну військову службу, а невдовзі у 1940 році його було прийнято у Спілку письменників України. За кілька місяців до початку Великої Вітчизняної війни у світ вийшла перша збірка його поезій «Добрий ранок».

Війна застала поета у Білорусії, під Полоцьком, де він служив рядовим артилеристом-зв'язківцем. У жорстоких і кривавих боях його було тяжко поранено і вивезено у госпіталь на Урал. Тяжке поранення надовго прикувало його до ліжка, але й тут він не випускає із рук пера – пише вірші, нариси, оповідання, мовою художніх образів передає жахи війни, мужність народу.

Загоїлись рани, Стельмах знову на фронті, тепер вже як спеціальний кореспондент газети «За честь Батьківщини» на першому Українському фронті. Проте робота військового кореспондента не менш небезпечна, ніж бійця-фронтовика. У 1944 році під Львовом осколком авіабомби Михайла Стельмаха було знову важко поранено у ногу. Загрожувала гангрена. Знову лікування у госпіталі. У ці дні і визріває у Михайла Стельмаха задум написати великий роман. Так народжувався великий роман-хроніка «Велика рідня». Коли творив сюжет свого першого роману «Велика рідня», то добре знав, що писати не все дозволено — через вимушене самоцензорування довелося обмежитися лише прологом. Утім, саме цю частину твору автор розгорнув у романі «Кров людська - не водиця». Його рукопис Михайло віддав на суд Рильському. Коли ж навідався до літературного хрещеного батька, то дружина Максима Тадейовича сплеснула в долоні:

- Ой, Михаиле, що ти наробив? Ти таке заподіяв Максиму Тадейовичу! Оце вчора після вечері каже мені: «Ну що ж, прочитаю кілька Михайлових сторінок. Подивлюся, що він там написав». А на ранок каже: «Все. Втратили ми Стельмаха-поета. Втратили. Тепер він прозаїк і до поезії не повернеться».

По війні письменник повертається до улюбленої справи – глибокого вивчення усної народної творчості. У грудні 1945 року Рильський запросив Стельмаха як фольклориста на роботу в Інститут мистецтвознавства, фольклору й етнографії Академії наук України. Як вчений він виїжджає в наукові фольклорні експедиції і записує самоцвіти народної творчості, впорядковує і видає збірники українських народних пісень.

У післявоєнні роки Михайло Стельмах плідно працює і на літературній ниві. Зокрема, виходять його поетичні збірки «Шляхи світання»(1948), «Жито сили набирається» (1954), «Поезії»(1958), «Мак цвіте»(1968). Та особливо мистецький талант письменника розцвів у прозі. У 1949-1951 роках побачили світ дві книги: «На нашій землі» і «Великі перелоги», що складають роман-хроніку «Велика рідня». Цей роман був відзначений Державною премією СРСР.

У 1961 році романи М.Стельмаха «Велика рідня», «Хліб і сіль», «Кров людська – не водиця» були удостоєні найвищої на той час нагороди – Ленінської премії.

У цей же рік з-під пера письменника виходить один із найкращих творів – роман «Правда і кривда».

Останньою роботою і своєрідним творчим заповітом митця став роман «Чотири броди» (1979 р.), за який М.Стельмаха нагородили у 1980 році Державною премією України ім. Т.Г.Шевченка. Цей твір подолав багато перешкод на своєму шляху. Тривалий час його не дозволяли друкувати, адже український письменник згадує в ньому трагічні сторінки в історії українського народу: роки голодомору (1933) та жорстоких репресій (1937).

Талант Михайла Стельмаха проявився у різноманітних літературних жанрах. Крім згаданих прозових та поетичних творів він написав також кілька п'єс: драму «На Івана Купала»(1966), трагедію «Зачарований вітряк»(1967), створив сценарій документального фільму «Живи, Україно!», брав участь у створенні кінофільмів й за своїми творами.

Багато творів Михайла Панасовича вийшло в перекладах на інші мови – російську, білоруську, болгарську, польську, чеську, німецьку, румунську та інші.

Письменник Михайло Стельмах активно займався і громадською діяльністю, виступав як палкий борець за мир, був делегатом Асамблеї ООН від України.

У Михайла Стельмаха була хороша і дружня родина – дружина Леся Анатоліївна та троє дітей. Син Ярослав теж став письменником, був перекладачем з різних мов, писав п'єси та прозові твори для дітей. Вам, безперечно, відома його повість «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки».

В останні роки життя Михайло Панасович напружено працював, але хвороба підступала все ближче.

Зі спогадів приятеля та земляка Михайла Стельмаха Павла Гуменюка: «У вересні 1983-го я провідав у лікарні тяжко хворого Михайла Панасовича. Він побідкався, що не здоровиться, а лікарі нічим не можуть допомогти. «Трохи полегшає, - сказав, - приїду в Дяківці, де наберуся сил і знову візьмуся за роботу. Хочеться написати нову книгу. Сюжет вимальовується і образи бачу - живих і покійних своїх земляків».

А через кілька днів після цієї зустрічі до рідного Стельмахового села надійшла страшна звістка - великого письменника й життєлюба не стало. 27 вересня 1983 року Михайло Стельмах помер, поховали його на Байковому кладовищі у Києві.

Життя Михайла Стельмаха пройшло у творчій і натхненній праці. Великий українець і гуманіст, громадянин і митець, майстер художнього слова, він усього себе присвятив своєму народові, відкривши світові його духовне багатство, мужність, працелюбство, його лагідну і поетичну душу.

4. Бесіда за питаннями

• Яке враження на вас справив життєвий шлях письменника?
• Що б ви хотіли дізнатися про нього?
• Чи цікавий вам світ його дитинства?
• Як ви вважаєте, з яких джерел ми можемо це дізнатися?
• Чи відомо вам, що називають автобіографією?

5. Робота з підручником

Деякі твори називають автобіографічними, які саме та які ознаки їм характерні, ми дізнаємось, звернувшись до статті підручника:

Українська література: підруч. для 7 кл. загальноосвітн.навч.закл./О.М.Авраменко – К.: Грамота, 2015. – ст.140-141

6. Теорія літератури

Отже, автобіографічний твір – це твір, головним героєм якого є сам автор.

Ознаки автобіографічного твору:

• Розповідь від першої особи;
• Розповідь ведеться то в теперішньому, то в минулому часі;
• Наявність фактів теперішнього часу;

7. Опрацювання навчального матеріалу

Твір Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять…» називають автобіографічним. Дійшовши свого полудня віку, Михайло Панасович Стельмах написав повість про власне дитинство. Роботу над нею письменник датував 1963 – 1964 роками. Проте спогади про все, що було відчуто і пережито в ранні літа, які поминули в селі Дяківці, пам’ять про рідних і односельців, про події, що пройшли колись перед очима, видно, взяли в полон надто сильно. Отож, у 1966 році з’явилася ще одна автобіографічна повість «Щедрий вечір», у якій знову ожили добре знайомі читачам герої попереднього твору. До речі, повість «Гуси-лебеді летять…» була екранізована ще за життя письменника – у 1974 на кіностудії імені Олександра Довженка був знятий одноіменний фільм, сценаристом якого виступив сам автор. А сам твір письменник присвятив своїм батькам:

Моїм батькам — Ганнi Iванiвнi

й Панасу Дем’яновичу з любов’ю i зажурою

• Як ви розумієте таку присвяту?

8. Складання асоціативного куща

Повість Михайла Стельмаха має назву «Гуси-лебеді летять…»

• Яка картинка постає у вашій уяві, коли ви чуєте цю назву?
• З чим асоціюються у вас лебеді? Складіть асоціативне гроно.
• Як ви вважаєте, чому для назви свого твору Михайло Стельмах використав цей образ?

9. Робота з підручником

В легендах та переказах, а також казках багатьох народів світу лебідь є не лише благородним птахом, але й являється багатогранним символом, що втілює всі кращі якості, якими тільки може бути наділена людина: мудрістю, духовною чистотою і невинністю. Крім того, наші пращури наділяли цих досконалих пернатих пророчими і магічними здібностями. Так само лебідь здавна асоціювався з музикою та поезією.

Традиційно лебедя пов’язують з двома стихіями – повітрям і водою, і тому називають птахом життя. Існують легенди про те, що в цих красивих птахів перетворюються душі.

Образ лебедів у повісті Михайла Стельмаха також використаний неспроста. Він є символічним.

Що таке символ та що символізують лебеді ми дізнаємось, опрацювавши статтю підручника:

Українська література: підруч. для 7 кл. загальноосвітн.навч.закл./О.М.Авраменко – К.: Грамота, 2015. – ст.141

Отже, символ – це умовне позначення якогось предмета, поняття,я вища, процесу; художній образ, що відтворює певну думку, ідею чи почуття.

Лебеді у назві повісті Михайла Стельмаха символізують плин життя, і саме з цього символу розпочинається сам твір.

10. Виразне читання фрагменту повісті Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять…»

Прямо над нашою хатою пролiтають лебедi. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар i струшують на землю бентежнi звуки далеких дзвонiв. Дiд говорить, що так спiвають лебединi крила. Я придивляюсь до їхнього маяння, прислухаюсь до їхнього спiву, i менi теж хочеться полетiти за лебедями, тому й пiдiймаю руки, наче крила. I радiсть, i смуток, i срiбний передзвiн огортають та й огортають мене своїм снуванням.

Я стаю нiби меншим, а навколо бiльшає, росте i мiниться увесь свiт: i загачене бiлими хмарами небо, i одноногi скрипучi журавлi, що нiкуди не полетять, i полатанi веселим зеленим мохом стрiхи, i блакитнава дiброва пiд селом, i чорнотiла, туманцем пiдволохачена земля, що пробилася з-пiд снiгу.

I цей увесь свiт трiпоче-мiниться в моїх очах i вiддаляє та й вiддаляє лебедiв. Але я не хочу, щоб вони одлiтали вiд нас. От коли б якимсь дивом послухали мене: зробили круг над селом i знову пролетiли над нашою хатою. Аби я був чародiєм, то хiба не повернув би їх? Сказав би таке таємниче слово! Я замислююсь над ним, а навколо мене починає кружляти видiння казки, її нерозгаданi дороги, дрiмучi пралiси i тi гуси-лебедята, що на своїх крилах виносять з бiди малого хлопця.

Казка вкладає в мої уста оте слово, до якого дослуховуються земля i вода, птиця в небi й саме небо...

А в цей час надi мною твориться диво: хтось невидимим смичком провiв по синьому пiднебессi, по бiлих хмарах, i вони забринiли, як скрипка. Я тягнусь догори i сам собi не вiрю: вiд зарiчки знову над нашою хатою пролiтають лебедi!

Чи вони послухались мого слова-обкружляли навколо села й повернулись до мене, чи це новий ключ?..

А віща скрипка i срiбний вiдгомiн бринять, єднаються над моїм дитинством, пiдiймають на крила мою душу i забирають її в нерозгадану далину. I хороше, i дивно, i радiсно стає менi, малому, в цiм свiтi...

"Так-так-так", — притирається до моєї ноги стара, з перебитим крилом качка. Вона чогось непокоїться, викручує рухливу шию i то одним, то другим оком придивляється до неба i трiпоче єдиним крилом. Їй щось дуже важливе хочеться сказати менi, та вона бiльше не знає слiв i знову повторює: "Так-так-так"

За високою стрункою дзвiницею, що теж поривається вгору, десь у бiлому пiдхмар'ї зникають лебедi, але дзвiн їхнiх крил ще озивається в менi, а може, то вже озиваються розбудженi дзвони на дзвiницi?

11. Робота над змістом уривку

• Запишіть образи, що викликали в уяві малого Михайлика гуси-лебеді.
• Чи співпали ваші відчуття з відчуттями письменника?
• Як ви гадаєте, як Михайлик поводитиме себе далі?

12. Виразне читання фрагменту повісті Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять…» за ролями

— От i принесли нам лебедi на крилах життя, — говорить до неба i землi мiй дiд Дем'ян; у його руцi весело поблискує струг, яким вiн донедавна вистругував шпицi.

— Життя? — дивуюсь я.

— Еге ж: i весну, i життя. Тепер, внучку, геть-чисто все почне оживати: скресне крига на рiках та озерах, розмерзнеться сiк у деревах, прокинеться грiм у хмарах, а сонце своїми ключами вiдiмкне землю.

— Діду, а якi у сонця ключi? — ще бiльше дивуюсь я, бо й не догадувався досi, що воно, наче людина, може мати ключi.

— Золотi, внучку, золотi.

— I як воно вiдмикає ними землю?

— А ось так: якоїсь доброї години гляне сонце iз свого вiконечка вниз, побачить, що там i земля, i люди, i худiбка, i птиця помарнiли i скучили за весною, та й спитає мiсяця-брата, чи не пора землю вiдiмкнути? Мiсяць кивне головою, а сонце посмiхнеться i на промiннi спустить у лiси, у луки, в поля i на воду ключi, а вони вже знають своє дiло!

Я уважно слухаю дiда i раптом страхаюсь:

— Діду, а сонце не може їх загубити, як наша мама?

— Що, що, надзигльований? — мов сiро-блакитнавi, побризканi росою безсмертники, оживають старi очi. Дiд ошелешено пiдкидає вгору брови, потiм одгетькує мене вiльною рукою i починає смiятись. Вiн дуже гарно смiється, хапаючись руками за тин, ворота, рiжок хати чи дерево, а коли нема якоїсь пiдпiрки, тодi нею стає його присохлий живiт. В таку хвилину вся дiдова постать перехитується, карлючки вусiв одстовбурчуються, з рота вириваються клекiт i "ох, рятуйте мою душу", з одежi осипається дерев'яний пилок, а з очей так бризкають сльози, що хоч горня пiдставляй пiд них.

Тепер я заспокоююсь: значить, сонце не може загубити своїх ключiв, воно їх десь носить на шиї або ув'язує на руцi. Так i треба, щоб потiм не бiдкатись i не морочити комусь голови.

— Дiду, а куди лебедi полетiли?

— На тихi води, на яснi зорi, — пересмiявшись i споважнiвши, урочисто каже дiд, поглядом показує менi на хату i йде до вчорнiлої катраги майструвати колеса.

— "Так-так-так", — погоджується стара качка i ще раз одним оком поглядає вгору.

А я стою серед подвiр'я i по-своєму перебираю дiдовi слова. Передi мною, наче брама, розчиняється дiброва, до мене живовидячки наближаються далекi тихi води i прихиленi до них зорi. Це в таких краях, де я ще не бував. I покотилась туди моя стежина, мов клубочок.

I так менi хочеться пiти в лiсову далечiнь, побачити з якогось незнайомого берега отих, наче зi срiбла вилитих, лебедiв, подивитись на їхнi спiвучi крила, що в теплому iрiю захопили весну та й принесли нам.

11. Робота над змістом уривку

• Як ви вважаєте, чи задовольнила Михайлика відповідь діда про золоті ключі, якими сонце відмикає землю?
• Чому Михайлик захвилювався з приводу того, що сонце може загубити ключі?
• Як у творі описаний дід Дем’ян?
• Які художні засоби використовує автор під час опису?
• А що ми можемо сказати про Михайлика?
• Які риси характеру йому притаманні?

Якими ще рисами характеру володів Михайлик, ви дізнаєтесь, прочитавши твір.

12. Підсумки уроку

13. Домашнє завдання

С. 140-141 (теорія); прочитати 1 та 2 розділи «Гуси-лебеді летять…».