Українська література 6 клас

Тема: Володимир Рутківський. Творчість відомого українського письменника. «Джури козака Швайки». Історична основа твору. Знайомство з головними героями твору.

Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю Володимира Рутківського, першою частиною книги «Джури козака Швайки» - «Втеча з рідного дому»; розкрити літературні терміни «трилогія», «тетралогія»; поглибити знання про минуле нашого народу; ознайомити з історією виникнення українського козацтва; проаналізувати сюжет першої частини книги, розкрити образи персонажів; розвивати навички виразного читання, аналізу художнього твору, творчу уяву, пам’ять, культуру зв’язного мовлення; прищеплювати шанобливе ставлення до славного минулого нашого народу.

ХІД УРОКУ

1. Перевірка домашнього завдання

2. Бесіда за питаннями

На минулому уроці ми з вами говорили про козаків та їхні звичаї.

• Які козацькі звичаї ви пам’ятаєте?
• Чи знайомі вам козацькі прислів’я та приказки?
• Чи пам’ятаєте ви значення слова «джура»? Як ставали джурами?

3. Повідомлення теми та мети уроку

Сьогодні ми продовжимо знайомитися з козацькою історією, і недарма згадали про джур. Адже сьогодні на уроці ви познайомитесь із твором Володимира Рутківського «Джури козака Швайка», з його історичною та головними героями, зокрема з двома хлопчаками – Саньком та Грициком, вашими однолітками, і, як ви вже здогадались, – джурами.

4. Опрацювання навчального матеріалу

Я впевнена, що кожному з вас уже не терпиться розпочати роботу з твором, проте для початку, давайте познайомимось з його творцем – письменником Володимиром Рутківським.

Володимир Григорович Рутківський народився 18 квітня 1937 року в селі Хрестителеве Чорнобаївського району на Черкащині у родині вчителів. Ріс, як сам зазначав: «звичайним «окупаційним» хлопчиком, як і всі українські дітлахи, чиї батьки пішли на війну» . Та на відміну від багатьох, у його дитинстві були не лише воєнне лихоліття, краса землі чи радість добре зробленої роботи, а й таїна старезної книжкової шафи посеред шкільного коридору, звідки тихцем цупилося все, що пролазило у таємну діру.

Середню освіту Володимир Григорович здобував у Богодухівській, а згодом — Великобурімській середній школі того ж Чорнобаївського району. Саме тоді хлопець відкрив у собі нахил і здібності до історичного пошуку, котрі не полишають письменника й досі, спонукаючи не просто писати цікаві історичні твори для дітей, а й відкривати ніким до нього ще не описані, інколи й не досліджені періоди вітчизняної історії. Становленню інтересу до українських старожитностей сприяло те, що шкільний гурток, старостою якого був Володимир, відкрив у своєму селі найдавніше на той час поселення в Україні. Та вступити на омріяне археологічне відділення Київського університету обдарованому амбіційному юнакові не вдалося. Обурений діями приймальної комісій, хлопець вирішив назавжди порвати з гуманітаристикою й наступного року став студентом Одеського інституту харчової холодильної промисловості, а за два роки по тому перевівся до Одеського політеху.

У 1959 році Володимир Рутківський вперше виніс на суд читачів свою поезію, і невдовзі вже був визнаним початкуючим автором із багатообіцяючим майбутнім: до його творчості схвально поставилися Павло Тичина та Олесь Гончар. Та замість писати про «буремні будні будівництва комунізму», талановитий щирий юнак порушує у першій своїй збірці «Краплини сонця» (1966) болючі питання пошуку себе молодою людиною, прагне висповідати душу в слові. Як наслідок, ім’я Володимира Рутківського втрапляє у перелік «ідейно незрілих авторів» і самого автора називають «українським націоналістом», тому наступна збірка «Плоти» (1968) вилучається з книгарень і бібліотек, інша — «Експромт» (1970) викреслюється з тематичних планів видавництва «Маяк», а збірки «Повітря на двох» (1973) і «Рівновага» (1977) зазнають такого редагування, що ледь нагадують первісний авторський текст…

На той час Володимир Григорович працював уже в Одеському телерадіокомітеті. Оскільки й тут він відстоював проукраїнські й, зрештою, просто порядні людські позиції, то ситуація загострилася настільки , що прихильний до Рутківського Борис Олійник, рятуючи молодого поета від неминучих переслідувань і гонінь, посприяв його вступові у 1973 р. на дворічні Вищі літературні курси в Москві. Саме там, у Москві, Володимир Рутківський уперше спробував себе в прозі для дітей (повість «Ганнуся») та на все життя взяв за правило просту й так не властиву українській літературі думку, що «рівнятися слід на найкращих у світі, а не на тих, кого сьогодні друкують у найближчому видавництві». Письменник й досі певен, що «крім нас (йдеться про українських письменників, які пишуть для дітей — Н. М.), у світовій літературі є Толкієн, Мілн, Роулінг, Ліндгрен… Ми повинні на друзки розбитися, але не осоромитися перед ними»

Доля прозових книжок Володимира Рутківського для дітей в Україні виявилася такою ж складною, як і доля його поетичного доробку. Лише написавши у 1981 році книжку про колектив Одеського заводу прецизійних верстатів, про яку позитивно відгукнувся на нараді «вгорі» один із міністрів, Володимир Рутківський зміг повернутися до нормальної письменницької праці на Батьківщині. Як тільки з’явилася найменша можливість, Володимир Рутківський взявся за свій давній задум — довести дітям, що історія їхнього народу нічим не поступається історіям інших народів. Так на сторінках журналу «Однокласник» у 1991 р. з’являється повість «Сторожова застава», удостоєна премії ім. М. Трублаїні, а в 2002 р. — літературної премії імені Лесі Українки. Згодом, у 1995 р., там само друкують скорочений варіант роману «Джури козака Швайки». У 2004 р. у видавництві «Зелений пес» побачила світ улюблениця автора — трилогія «Сині води». А 2007 року українське видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» видало повний текст «Джур…». У цьому ж видавництві у 2009 році вийшло їхнє продовження — «Козаки-характерники», а 2010 – «Джури і підводний човен».

Як ви, здогадалися, «Джури…» - трилогія, тобто три самостійні твори одного автора, пов'язані єдністю задуму, сюжету тощо.

У 2015 році друком виходить книга «Джури і Кудлатик» — четвертий роман трилогії, за яку її автора удостоєно Шевченківської премії. З появою цього «незапланованого» роману трилогія стала тетралогією.

До речі, на відсотки від грошової частини Шевченківської премії заснував приватну нагороду в царині дитячої літератури «Джури» - цю премію присуджують за нові твори для дітей та юнацтва історично-краєзнавчої тематики, а також за ілюстрації до книжок та літературно-критичні праці, спрямовані на виховання в дітей духовних цінностей та національної лояльності.

Наразі Володимир Рутківський проживає і працює у місті Одесі, а на сторінках своїх книг розповідає про те, звідки взялася Запорізька січ, описуючи події, які відбулися безпосередньо перед її зародженням.

5. Слово вчителя

Протягом наступних декількох уроків ми з вами працюватимемо з текстом твору першої книги Володимира Рутківського «Джури козака Швайки». Ця книга в свою чергу складається з трьох частин, і перша – «Втеча з рідного дому» знайомить нас з двома хлопчаками – Саньком та Грициком, дитинство яких пройшло у Воронівці.

6. Актуалізація опорних знань

• Коли відбуваються події у творі?
• Хто мешкає у Воронівці? Що ви можете сказати про цих героїв?
• За яких умов ми з ними знайомимся?
• Що спонукає чоловіків села залишати рідні домівки?
• Хто у селі найбільше знає про козаків та козакування?
• Що вам відомо про козакування з уроків історії?

7. Перегляд відеофрагменту «Виникнення козацтва»

https://www.youtube.com/watch?v=9yrZ5vJuonk

8. Робота з текстом твору

• Чи відповідає матеріал з відео, тому, що показано у творі? Знайдіть у тексті, як автор описує козакування.

…У Воронівці так повелося здавна: як тільки висівали в землю зерно, найметкіші хлопці збивалися у ватагу і йшли у дніпровські плавні полювати на звіра чи ловити рибу. Раніше це називалося здобичництвом. А тепер, хоча хлопці займаються все тим же, чомусь називається козакуванням. А чому саме - ніхто вже й не скаже.

Щоправда, Саньків далекий родич і сусіда сухорукий дід Кібчик інколи казав таке:

- По-татарському козак - це вільна людина, котрій і сам чорт не брат. Хоче - звіра полює, хоче - візьметься за шаблюку і йде на ногайця…

• Кому не подобалось, що чоловіки Воронівки ходили козакувати? Чому? Знайдіть в тексті слова пана Кобильського з приводу козакування.

- Та я що? Я ж не проти здобичництва. А кажу про десяту частку, яку той здобичник має сплачувати. А хто перевірить, яка вона? Може, десята, а може, й сота. От я тобі й кажу: дай мені знати, хто де промишляє. А далі - то вже не твоя справа. І тебе не обділю. Бо ж сам поглянь, у чому ходиш. Ну то як?

• Що ви можете сказати про Кобильського?
• Як він ставився до простих людей? Знайдіть в тексті.

Коли наїжджав пан Кобильський, дідам часто діставалося канчуком по спині. То погано, мовляв, випасають панську худобу, то не там поять, то ще щось.

• Чому пан Кобильський поїхав до села? Відповідь аргументуйте рядками з твору.

Пан Кобильський не просто так вибрався на прогулянку по своїх землях. Коли вже той клятий Швайка твердить, що прийдуть татари, - то вони таки прийдуть. Швайка ще ні разу не помилявся.

А від татар потрібно якось боронитися. Тому пан Кобильський вирішив зібрати до свого обійстя якомога більше дорослих хлопів, котрі ще не встигли податися в дніпровські плавні. А заодно й запастися провіантом, бо хто ж його знає, як чинитимуть татари цього літа? Може, пройдуть повз його канівецьке городище, а може, й обложать його, аж доки переяславський староста не збере свого війська. А годуватися чимось же треба…

Про те, що довколишнім селам теж потрібно якось боронитися і годуватися, пан Кобильський думав менш за все. То вже їхній, хлопський клопіт. Та й братиме він же не всіх чоловіків, а лише дорослих хлопців.

А ще пана Кобильського непокоїло те, що без його нагляду лишалися лайдаки, котрі подалися козакувати. Бо йому мала належати десята частка їхньої здобичі. А хто це може вирахувати, крім нього самого? Проте сам він не поїде у плавні нізащо. То ж треба послати туди когось із своїх челядників, коли вже той клятий Швайка відмовився. А з самим Швайкою він ще зустрінеться…

• Чи вдалося панові Кобильському здійснити задумане? Хто його зупинив?

А панські челядники уже закінчували з ловами. На возах пронизливо верещали свині, мекали вівці, ґелґотіли гусаки…

- Накажете рушати? - звернувся Тишкевич до пана Кобильського.

Той розкрив рота, проте нічого сказати не встиг, бо з горішньої вулиці долетіло розпачливе:

- Рятуйтеся!

На царину вилетіло двійко хлопчаків…Хлопці чимдуж гнали до юрмиська воронівців, озиралися і кричали:

- Тікайте! Татари йдуть!

Челядники миттю опинилися на конях і на чолі зі своїм паном рвонули так, що пилюка здійнялася до неба.

• Чим закінчилась така вихідка для хлопців?
• Куди вони втікали?
• Хто за ними спостерігав? Зачитайте момент в творі, коли хлопці помітили вовка.

Санько тяжко зітхнув. Це ж стільки ще треба йти до того Кам’яного острова! А так - лежиш собі на сухій траві, роздивляєшся на всі боки - а Дніпро сам несе тебе туди, куди потрібно.

Він ще раз зітхнув і поглянув на протилежний берег. І зненацька побачив таке, що краще б вже бджоли йому і друге око вжалили!

По той бік річечки сидів вовк. І не вовк, а справжнє вовчисько! Таких здоровецьких Санько ще ніколи не бачив.

- Грицику, глянь… - затинаючись, сказав Санько.

Хлопці завмерли. Першим отямився Грицик. Він вихопив з-за спини лука, висмикнув з сагайдака стрілу і націлив її на вовка. Проте вчасно схаменувся. Такою стрілою, як у нього, можна лише поранити звіра. А поранений звір, як відомо, вдесятеро лютіший від здорового.

Вовк, здається, теж здогадувався, що Грицикова стріла особливої шкоди йому не завдасть. Він улігся на траву і позіхнув, вишкіривши ікла. Санько мимоволі здригнувся - такі ікла і здоровецькому турові миттю перегризуть ногу…

• Як хлопцям вдалося втекти від вовка?
• Яка пригода сталася з ними, коли вони пливли на плоті?
• Свідками чого стали хлопці на осторві Мацика?
• Кого вони злякались?
• Як відбулася перша зустріч хлопців зі Швайкою? Зачитайте.

Хлопці закам’яніли. Вони знали і про нечисту силу, і про вовкулаків, але ніколи ще не чули, щоб верба заговорила людським голосом.

Та верба на цьому не зупинилася. Вона заходилася чхати. І дочхалася до того, що з неї відвалився шмат кори і перед хлоп’ячими очима з’явилося чимале дупло. А в тому дуплі виднілася голова. У голови було смагляве обличчя і чорні вуса, геть покриті порохнявою.

- Апчхи! - сказала голова. - Ну, чого б я ото товкся, як Марко в пеклі?

Голова в дуплі була не сама. Там ще були і тіло, і руки з ногами. І коли все це вибралося з дупла, перед ошелешеними хлопцями постав широкоплечий юнак.

Це був той, за ким гналися татари.

• Яке було у хлопців враження від козака? Зачитайте

Хлопці йшли позаду незнайомця і дивувалися. Якась незвичайна людина трапилася на їхньому шляху. Стверджує, що про все знає… Але як це їй вдається? І ходить якось не так, як всі люди. Не ходить, а крадеться. Безшумно, безшелесно. І наче нікуди не дивиться, а все бачить.

Як бачите, на той час хлопці самі не знали, що козак, якого вони зустріли – Швайка. Проте нам з вами це добре відомо. До речі, чи відомо вам, що означає прізвище нашого героя?

9. Словникова робота

Швайка - ручний інструмент у вигляді товстої (перев. зігнутої) металевої голки на держалні для проколювання отворів, дірок; товсте шило.

10. Робота над образом героя

Знайдіть в тексті твору:

• Чому Швайку називають саме так?

А втікача, за яким оце зараз женеться він, Гафур-ага, зовуть Швайкою. Мовляв, штрикає ординців, мов швайка…

• Яка зовнішність у Швайки?

Високий жилавий чоловік, ще майже парубок…

• Що ми знаємо про його родину? Місце проживання?

А він, Пилип, свого батька майже не пам’ятає. Загинув батько. Не змогли татари вибити його з хати, то спалили разом з нею. Швайка все це бачив на власні очі, бо встиг сховатися в болоті. Он там його хата була, за воронівською кам’яною горою. Була та загула. І тепер його хатою став увесь білий світ - від Канева до Кафи, від Переяслава до Хаджибея…

• Як ставиться до Швайки пан Кобильський?

Коли вже той клятий Швайка твердить, що прийдуть татари, - то вони таки прийдуть. Швайка ще ні разу не помилявся.

• А як до нього ставився Швайка?

Швайка… ще й дотепер клекотав гнівом. Ну й негідник цей пан Кобильський, ну й глитай! Мало того, що свої села обдирав, мов липку, так ще й хлопців козаків йому видавай! І як же хитро повів: наші предки давали відкоша татарам, то ж і ми повинні триматися разом. Ти, Пилипе, видавай хлопців, а я їх грабуватиму!

• Як про Швайку говорив Грицик?

- … А найбільше я хотів би бути таким, як Швайка. Чув про нього?

- Ні.

- То що ти тоді взагалі чув? А це ж такий розвідник, якого ще світ не бачив! Не встигнуть татари зібратися в набіг, як Швайка вже передає про це переяславському старості, і ніхто з татар його не спіймає. А знаєш, чому?

- Ні…

- Ех, ти! А тому не спіймають, що він уміє перекидатися на вовка…

- То він що - вовкулака? - вжахнувся Санько.

- Мабуть, що так, - згодився Грицик. - Тільки він добрий. На своїх не кидається. Або ще під’їде до найголовнішого хана і стрілою в нього - раз! - і нема хана….Він часто вбирається у татарську одіж і вміє балакати по-татарському, як справжній татарин…

І, звісно ж, коли ми говоримо про Пилипа Швайку, то згадуємо і його вірних помічників серед звірів – коня Вітрика, та, як ви вже здогадалися, вовка, що стежив за хлопцями. З цим персонажем ми познайомимося під час читання другої частини твору Володимира Рутківського «На кодацьких островах», але я впевнена, що вам кортить дізнатися його ім’я. Давши відповіді на запитання акродиктанту, ви дізнаєтесь його кличку.

10. Акродиктант

1. Хто такий Петрик? (Бугай)
2. Що обвило шию Демкові під час бою з татарами? (Аркан)
3. Яке місто стояло на місці Воронівки? (Римів)
4. Яке ім’я у коня Пилипа Швайки? (Вітрик)
5. Назва річки, яка протікала біля села. (Іржавиця)
6. Про кого співали пісню «нічні супутники»? (Ногаєць)
7. Ким пан Кобильський хотів зробити Демка, коли вперше побачив його силу? (Охоронець)

8. Як звали діда Демка Дурної Сили? (Кібчик)

10. Підсумки уроку

11. Домашнє завдання

Прочитати другу частину книги «Джури козака Швайки» - «На Козацьких островах».