Життя і творчість Миколи Гоголя

Сюжет повісті М. Гоголя “Тарас Бульба”. Внутрішній епічний розмах твору

Мета: ознайомити школярів із життям і творчою діяльністю М. Гоголя, визначити її значення для української культури; опрацювати ідейний зміст програмового твору письменника; розвивати культуру спілкування, логічне мислення, пам’ять, уміння грамотно висловлювати власні думки, робити висновки; раціонально використовувати навчальний час; виховувати почуття поваги до творчості М. Гоголя, до рідної Батьківщини — країни визначних мистецьких талантів; прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

2. «Бліц опитування. Скористайся власним банком знань»

- Що означає поняття «романтизм»?

- Чому представники цього напряму протистояли класицизму?

- Визначте роль гуртка Харківської школи романтиків, засновником якого був професор І. Срєзневський, у поширенні цього напряму в українській літературі. Наведіть переконливі аргументи.

- Якими жанрами збагатили митці-романтики вітчизняну літературу?

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Треба подумати про те нам усім, як на своєму власному місці зробити добро.

М. Гоголь

Що не кажіть, а Гоголь душею й натурою наш.

Панас Мирний

1. Вступне слово вчителя

М. Гоголь — геніальний, всесвітньо відомий письменник-мислитель. Він суттєво збагатив не лише вітчизняну, а й російську культуру, переніс у неї сковородинівську філософію — екзистенційну традицію, підготував духовний ґрунт для появи титанічної постаті

Ф. Достоєвського. Завдяки М. Гоголю Україна стала відома й популярна практично на всій планеті. І в долі, й у творчості письменник яскраво виявив характерне для романтизму

бачення світу як клубка трагічних суперечностей. Помічаючи насамперед дисгармонійність у собі і в душах інших людей, у суспільстві, Гоголь понад усе прагнув цілковитої гармонії (сонця, світла) для себе, свого народу, людства.

2. Микола Васильович Гоголь (01.04.1809–21.02.1852).

Опрацювання життєвого і творчого шляху М. Гоголя

Народився Микола Васильович Гоголь 1 квітня 1809 року на благословенній талантами полтавській землі у селі Великі Сорочинці. Саме сюди приїхала його мати до лікаря Трохимовського, оскільки дуже хвилювалася за майбутню дитину (перед цим вона втратила кількох дітей). Стоячи перед образом Святого Миколи Чудотворця у Диканській церкві, дев’ять місяців тому вона вимолила цю дитину. Тому хлопчика й назвали Миколою. Дитячі роки майбутнього письменника пройшли у родовому маєтку Гоголів-Яновських — селі Василівці. Садиба названа на честь батька Гоголя — Василя Опанасовича. Зараз це село називається Гоголеве, там же функціонує музей-заповідник письменника, відбудований за його малюнками і кресленнями. Гоголь походив зі старовинного дворянського роду, усі члени якого відзначалися надзвичайною обдарованістю. Його дід, Опанас Дем’янович, закінчив Київську духовну академію, володів 6 мовами. Бабуся, Тетяна Семенівна, гарно малювала. Батько був освіченою людиною, любив театр, сам грав у виставах домашнього те -атру. Ріс Гоголь в оточенні талановитих і відомих людей. У сусідньому селі Обухівка був розташований маєток В. Капніста, ав-тора комедії «Ябеда». У с. Кибинці жив Д. П. Трощинський, колишній статс-секретар Олександра I, який відіграв значну роль у визволенні із заслання О. Радищева. Село Хомутець належало І. М. Муравйову-Апостолу, батькові відомих декабристів. Звичайно, таке оточення виявило значний вплив на формування творчої натури хлопчика. Окрім того, у домі Гоголів частими гостями були народні співці, лірники й кобзарі, яких охоче слухали господарі маєтку та їхні слуги. У 1818 році Миколу віддали навчатися до Полтавського по-вітового училища, а в 1821 році — до Ніжинської гімназії вищих наук. У Ніжині він прожив до 1828 року. Це були нелегкі роки. Юнак сумував за рідною домівкою, батьками. Та разом із тим у ці роки виявилися таланти Гоголя. Він навчався живопису, гри на скрипці, брав участь у гімназійних театральних постановках. Усі в гімназії були в захваті від комедійного таланту Гоголя. Особливо їм подобалося те, як юнак виконував жіночі ролі. Тоді ж Гоголь почав писати. Серед його перших творів — вірші, трагедії, поеми, сатири. Після закінчення гімназії Гоголь приїздить до Петербурга. Він мріє поступити актором чи режисером до імператорського театру, знайти гарну квартиру. Проте столиця розчарувала юнака: до театру його не взяли, через брак коштів гарної квартири він не знайшов і довго не міг улаштуватися на службу. Лише через деякий час він знайшов місце дрібного чиновника. Та його вабить література. На початку 1829 року під псевдонімом Алов він видає поему «Ганц Кюхельгартен» . Проте цей не зовсім досконалий твір молодого автора зазнав різкої критики. Гоголь тяжко переживав свою першу невдачу і через півроку, назбиравши грошей, викупив увесь непроданий тираж книги і спалив його. Та думка про літературну працю не полишала Гоголя. Він наполегливо шукає теми для своїх творів. У цей час він пише в листі до матері: «Дорога моя матінко! Ви маєте тонкий, спостережливий розум, ви багато знаєте про звичаї й традиції малоросіян наших, і тому, я впевнений, ви не відмовитеся повідомляти мені їх у нашому листуванні. Це мені дуже потрібно. У наступному листі я чекаю від вас опису повного вбрання сільського дяка, від верхнього одягу до самих чобіт». Так народжувалися «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» — твір, який вийшов друком у 1830 році і зробив Гоголя знаменитим. Здійснилася ще одна його мрія: він увійшов у коло відомих літераторів, познайомився з О. Пушкіним, В. Жуковським, О. Дельвігом та багатьма іншими. Усі були в захваті від яскравих характерів, щирого й чистого українського гумору, захопливих історій із життя малоросів. Та доля послала Гоголю наступне випробування. Він витратив багато сил на те, щоб улаштувати своїх сестер у Патріотичний інститут. Через матеріальну скруту Гоголь читав там лекції, щоб оплатити їхнє навчання. Однак ще більших мук він зазнавав у творчих пошуках, оскільки не знав, яким шляхом іти далі. У розпачі Гоголь пише в листі до матері: «Боже, скільки я спалив, скільки перестраждав! Але тепер я сподіваюся, що все заспокоїться, я буду знову діяти, рухатися. Тепер я взявся за історію нашої єдиної, бідної України. Ніщо так не заспокоює, як історія! А пісні! Моя радість!» А в іншому він сповіщає про поїздку до Києва: «У Київ, у старовинний, прекрасний Київ! Там чи навколо нього вирувало життя країни нашої. Я працюю. Я всіма силами стараюся… Там можна оновитися силами». Справді, поїздка Гоголя в Україну, до Києва, у рідну Василівку зігріли й заспокоїли його душу. У давній руській столиці разом зі своїм другом М. Максимовичем, професором університету і збирачем народних пісень, він гуляв київськими вулицями, любив сходити на Володимирську гірку, сидіти коло Андріївської церкви. Під час цієї поїздки Гоголь прочитав «Історію русів», «Історію Малої Росії» Д. Бантиш-Каменського, записав багато українських легенд, пісень. У рідній Василівці письменник із захопленням слухав розповіді про славних козаків, зокрема оповідки миргородського полковника Матвія Гладкого, який повернувся з турецького походу і привів із собою майже двісті визволених із полону козаків. Захоплювали його подвиги народних героїв — Северина Наливайка, Якова Остряниці та багатьох інших. Результатом цієї напруженої роботи стали наукові розвідки «План викладу загальної історії», «Погляд на утворення Малоросії» та збірка «Миргород», що була надрукована 1835 року. Там було вміщено повість «Тарас Бульба», у якій письменник звернувся до яскравих сторінок української історії — епохи козацтва. До цього твору Гоголь звертався протягом усього свого життя, кожного разу вносячи нові й нові зміни. Але повністю роботу завершити так і не зміг. Потім з-під пера митця вийшли «Петербурзькі повісті», п’єса «Ревізор», поема «Мертві душі», «Вибрані місця з листування з друзями». Особливо жорстоких цькувань зазнав митець з боку петербурзьких чиновників за твори «Ревізор» і «Мертві душі». Болісно переживаючи звинувачення, М. Гоголь тяжко занедужав 1836 року, виїхав за кордон, де пробув з перервами цілих 12 років (більшу частину часу — в сонячній, такій схожій на Україну Італії). Утім, попри всі духовні метання письменник завжди залишався українцем. Любив готувати українські страви для дружніх вечірок, часто співав українських пісень, танцював гопак, у товаристві не раз переповідав наші легенди, анекдоти, думи. За свідченням М. Максимовича, М. Гоголь уважав себе українським письменником, який пише російською. Так, прибувши 1846 року на курорт Карлебад для лікування, письменник зареєструвався у книзі визначних пацієнтів: «Пан Микола Гоголь, українець, що живе у Москві, автор кількох російських комедій». В останні роки життя М. Гоголь шукає власного притулку в релігії, відвідує і повертається в Росію 1848 року. З 1851 року мешкає у Москві, де і помирає 21 лютого 1852 року, знищивши всі свої папери.

Повідомлення. Михайло Васильович — російський митець?

Більшість мрій і задумів в умовах деспотичної імперії М. Гоголю не вдалося здійснити. До Києва письменника так і не пустили, добре знаючи його українофільські настрої. Своїм лукавим рішенням цар обрубав культурні зв’язки митця з Батьківщиною. М. Гоголя щодалі більше розчарувала своєю оспалістю, пристосуванством, безкультур’ям тогочасна українська еліта. З іншого боку, добре усвідомлюючи геніальність Миколи Васильовича, його все наполегливіше затягували у своє середовище й імперська влада, і російська культурна еліта (О. Пушкін, В. Жуковський, В. Бєлінський, С. Аксаков). Особливо митець прислухався до порад О. Пушкіна, якого буквально обожнював за неповторний талант. М. Гоголь не знайшов рівноваги між національним і загальнолюдським (християнським). Одним пожертвував заради іншого і цим обікрав свою душу. Очевидно, для самозаспокоєння придумав таку собі ілюзорну наднацію, надвітчизну — «Русь», що, на його думку, як матрьошка, вміщала в себе і Україну, і Росію, і деякі інші слов’янські народи. Після «Миргорода» майстер ніби відвертається від України, натомість починає активно розробляти російські теми — у «Петербурзьких повістях» («Ніс», «Шинель», «Невський проспект», «Записки божевільного»), комедії «Ревізор», у поемі-романі «Мертві душі», інших творах. Звернувшись до російського світу, письменник абсолютно чесно показав його таким, яким бачив з українських позицій — темним, деспотичним, жорстоким, «мертводушним». Перейшовши в російську літературу, М. Гоголь не заходився прославляти імперію, чого від нього чекали петербурзькі покровителі, а казав страшну правду про неї, кинув їй виклик. Пекуча Гоголева правда, звичайно ж, була ліками для росіян, хоч і надто гіркими.

2. Складання карти – схеми місць , де проходили життєві шляхи Гоголя

2. Повідомлення підготовлених учнів «Козацька доба в Україні».

Важко жилося українському народові під пануванням чужих воло­дарів і гнітом ненависної панщини. Селянин, якого називали «холопом», не мав ніякої свободи. Пан міг його продати або навіть убити, і за це тяжко було з паном судитися, адже суддями були ті ж самі вельможі.

Деякі селяни не витримували такої неволі й тікали в степи за Дніпрові пороги. Там не було ні сіл, ні міст, ніякої влади. Утікачі гур­тувалися у великі загони, добували собі зброю, полювали на всякого звіра і так жили. На них часто нападали з Криму татари, що блукали степами у пошуках паші для своїх табунів коней і худоби. Озброєні люди оборонялися від татар, не раз самі гинули в битвах, але часто й побивали ворогів, відбивали їхні табуни, ділили здобич. Траплялося, що вони й самі нападали на татар чи турків аж за Чорним морем і верталися з багатою здобиччю.

Прозивалися ці люди «козаки» — від татарського слова «кайзак», що значить «вільний», «неустрашимий вояк». А оскільки вони жили за порогами Дніпра, то їх названо також запорожцями.

Спочатку жили козаки невеликими гуртами по степах; там вони полювали, а на зиму верталися у села. Але пізніше згуртувалися у. великі військові загони, вибирали собі отаманів і жили разом на великих островах серед ріки Дніпро. Те місце називалося Січ, або Січовий Кіш, бо острів був відгороджений (відсічений) навколо наче кіш, і до нього не було приступу. У тій Січі козаки зимували, відпочивали після походів на татар чи турків під проводом свого вождя, якого називали батьком, отаманом або кошовим.

Перші звістки про козаків з'являються у хроніках та літописах уже в 1492 році. Тодішній кримський хан нарікає: «Кияни і черкасці розбили татарський корабель під Тягинею». Наступного року турецький султан жаліється Польщі, що козаки (саме так він їх називає) погромили турецьку кріпость Очаків.

Та більш певні й докладні історичні відомості про козаків датуються десь починаючи з 1550 року, коли доблесні воїни осіли першим кошем на Дніпрі й обрали єдиного кошового.

Першим кошовим Запорозької Січі був Дмитро Вишневецький, званий також Вайда. Він походив з роду давніх українських князів з Волині, з міста Вишнівця. Йому дуже подобалися войовничі й лицарські козаки, і він близько 1550 року прибув на Січ, де й був обраний кошовим отаманом. Саме під його проводом збудували запорожці першу укріплену Січ на острові Хортиця, серед Дніпра. Острів окружили валом і частоколом, а над брамами поставили гармати.

Серед інших відомих січових отаманів слід назвати Івана Підкову, Самійла Зборовського, Северина Наливайка, гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.

Січ являла собою велику площу на Хортиці, довкола якої розміщалися хатки, так звані «коші» або «курені». Вкриті вони були очеретом чи кінськими шкурами. У такому курені жив один курінь з курінним отаманом. Окрім куренів, були на Січі й склади зі зброєю, з гарматами, човнами та харчами. Вночі вони охоронялися сторожею.

Посередині Січі стояла невелика церква Св. Покрови, пишно оздоблена зсередини золотом і сріблом.

Хто хотів стати козаком, мусив наперед служити три роки у старого козака за джуру (слугу й помічника).

Одягалися козаки дуже просто: у грубу сорочку, кирею (довгий плащ без рукавів). За широким поясом носили пістолі й люльку, через плече — торбинку з харчами і кулями, а до пояса на ремінець ще чіпляли й порошницю з порохом.

їли сушену рибу й печене м'ясо, риб'ячу юшку, пекли сухарі із пшеничної муки.

Жінок на Січі не було, і ніхто не смів мати там жінки, навіть сам отаман. За це грозила смертельна кара. В одружених козаків жінки жили на селі або на хуторах. Там дозволялося жити й козакам, але тільки взимку, коли не було походів.

Січове військо ділилося на полки по 500 чоловік. Полк мав п'ять сотень по сто чоловік. Сотня мала десять десятків куренів по десять чоловік. Командували полками полковники, сотнями — сотники, десятками — десятники, так звані курінні отамани.

Канцелярію вів писар, що писав усякі «письма», до яких прикладав печатку з підписом: «Печать Славного Війська Запорозького Низового».

Отак і жило славне козацьке Запорозьке Військо, що від 1500 до 1800 року; тобто майже 300 літ, боронило Україну від усякої напасті. Відвага й хоробрість козаків прогриміли по всій. Європі.

3. Бесіда з учнями.

— Чи можна визначити чіткі хронологічні рамки подій, що зображені у повісті «Тарас Бульба»? (Ні.)

— Знайдіть у тексті згадки про ті століття, що вказуються у творі. (У тексті називається XV століття («Це був один з тих характерів, які могли виникнути лише у тяжкий XV вік...»). Ім'я гетьмана Остряниці дає можливість віднести зображуване до XVII століття. У творі непрямо згадується Северин Наливайко, що очолив повстання проти польських та українських панів. Відомо, що він загинув у 1597 році, тобто це XVI століття. Отже, події повісті мають досить широкі хронологічні межі: з XV до XVII століття.)

— Подумайте, з якою метою автор свідомо уникає точної хронології подій. (Завдання письменника полягало не в зображенні точних історичних фактів. Він намагався відтворити дух козацтва, визначити ті головні чинники, що вплинули на формування української нації. Саме тому митець створив так званий умовний час, який дає йому змогу вільно оперувати фактами.)

4. Завдання учням.

— Згадайте, що таке повість як жанр літератури.

5. Словникова робота.

Повість — епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття займає проміжне місце між романом та оповіданням. У повісті акцентується увага на аналізі одного чи кількох конфліктів і характерів (яких не так багато, як у романі), на описах. Велику роль у повісті відіграє голос автора або оповідача.

6. Творча робота.

— Доведіть, що твір М. Гоголя є повістю.

7. Коментар учителя.

Твір М. В. Гоголя належить до епічного роду літератури, жанру повісті, її різновиду — історичної повісті. В цьому творі історичні факти, "пов'язані з боротьбою січового козацтва проти гнобителів українського народу, поєднуються з вигаданими автором образами та подіями. Окрім того, автор, використовуючи історичний матеріал, вводить у повість елементи національного колориту: змальовує традиції і побут українського народу, звичаї козацтва, описує одяг, озброєння, вживає народну мову.

4. Які проблеми порушено у повісті?

(Захист рідної землі;

моральний вибір;

єдність, згуртованість –запорука перемоги;

кохання, вірність, самопожертва;

стосунки батьків і дітей;

честь і зрада).

(«Тарас Бульба» - книга про вільних людей, що населяли в 16-17 століттях територію Наддніпрянщини. Центром їх була Запорізька Січ - її назва пов'язана з тим, що вона зміцнювалася з усіх боків огорожею з повалених дерев - засіками. У ній існував свій уклад життя і управління. Піддавалися частим нападам з боку поляків, турків, литовців козаки мали дуже сильне, добре навчене військо. Велику частину часу проводили вони в битвах і військових походах, а здобуті трофеї ставали головним засобом до існування.

Художні твори історичної тематики відрізняються тим, що поряд з розповіддю про що відбувалися насправді події в них є і авторська вигадка.

Розмірковуючи в цьому ключі над повістю Миколи Васильовича Гоголя «Тарас Бульба», слід зазначити, що в описуваному в ній часу немає конкретики, часто навіть складно з точністю визначити, який це вік, – 15, 16 або ж 17. Герої цього твору, в тому числі і головний, Тарас Бульба, не є історичними персонажами. І все ж повість з першого дня її появи на світ відносять до епічним, а часом навіть зараховують до романного жанру. Так в чому ж полягає велика сила і масштабність «Тараса Бульби»?

Обрана тема для Гоголя не випадкова. Він був родом з Полтавської губернії, і в дитинстві із захопленням слухав історії про народних героїв і їх подвиги під час нападу чужоземних загарбників.

Для написання повісті Микола Васильович вивчив багато історичних джерел: українські літописи, дослідження Боплана і Мишецкого. Але вони не задовольнили його жадібний розум і інтерес. Як зазначає письменник, ці матеріали дали лише крихту відомостей і не дозволили зрозуміти всю сутність народної душі.

Тоді Гоголь знайшов рішення проблеми, звернувшись до фольклору, точніше до таких його жанрами, як історичні пісні та думи. Саме там Микола Васильович дізнався все необхідне про характери, побут і звичаї козаків. Цей «живий» матеріал разом з доповненням з наукових джерел, літературно оброблений, привів до появи грандіозного твору – повісті «Тарас Бульба».

У повісті «Тарас Бульба» сплетені дві основи: історична і фольклорна. Микола Васильович Гоголь, зображуючи визвольну боротьбу українського народу з поляками, показує читачам сильних духом народних героїв: Тараса Бульбу, його сина Остапа, товаришів.

1596 став фатальним для українського народу, що був у той час під владою литовців і поляків. Річ Посполита прийняла унію про об'єднання під владою Папи Римського двох християнських релігій: православної і католицької. Прийняте рішення ще більше ускладнило непрості відносини між поляками та козацтвом, що вилилися у відкриті військові протистояння. Цьому періоду і присвятив Гоголь свою повість.)

V. Рефлексивно-оцінювальний етап. Оцінювання на уроці діяльності учнів.

• Найкраще сьогодні на уроці працювали…
• Їм допомагали…
• Чи досягли поставлених цілей?
• Над чим ще треба попрацювати?

VІ. Домашнє завдання (диференційоване).

1. Знайти у тексті повісті пейзажі.

Визначити тропи в пейзажах, створених М. Гого­лем.

2. Розгорнута відповідь на запитання «Яким постає український характер у повісті М.Гоголя?».

3. Напишіть твір на тему: «Втілення в образі Тараса Бульби найкращих рис запорозького козака».